Як фруструвати столітню бабусю?

Як фруструвати столітню бабусю?

Легко! Якщо ви маленька дитина.

Ділюся, як я відновлювала казку про ведмедя, яку розповідала моя прабаба Устя.

Сюжет у історії такий: три сестрички йдуть у ліс. Там губляться. Роблять провальні спроби розпитати дорогу додому у дрібних звірів. Потім приходить ведмідь і визивається допомогти сестричкам. Дівчатка залізають йому на спину, і він їх привозить до мами, та радіє. На знак вдячності, мама з донечками розчісують шерсть ведмедя і заплітають її квітами.

Історія реконструкції казки дуже проста. Власне, нема ніякої історії. Цю казку я пам’ятала повністю, від початку до кінця, тож я просто сіла і її написала. Дивовижне тут хіба те, що я востаннє я чула дофіга років тому. Баба померла у 1996.

Щоправда, у процесі записування цієї казки виникло трохи труднощів.

Перше — я переймалася, чи вже є подібна народна казка? Річ у тім, що моя прабабуся деякі казки вигадувала сама, але інколи також переповідала народні. Про зайчика й лисичку, про Івасика-Телесика (щоправда, у пом’якшеній версії, без канібалістичних моментів). Й ось я не знала, ця казка про ведмедя та сестричок — з яких?

Тож я купила велику збірку українських казок, перечитала їх, також передивилася купу всього в інтернеті. Ні, такої самої казки не знайшла.

Друге. Мій улюблений момент у казці — це коли дівчата залізають на спину ведмедеві. Бабуся це якось так чудово описувала. Як він ліг, щоб їм зручніше було, як вони лізли, як всілися на спині. Описувала, яка у ведмедя була шерсть: густа, збита, тепла, міцна. Й ось далі ведмідь рушає — і тут цікаве. Бабуся казала так: «Старша дівчинка трималася за одно вушко, середня за друге». А я мала запитувала: «А найменша за що трималася?»

Я от зараз часто пряма буваю, а в дитинстві була ще пряміша. Бабусю це питання завжди фруструвало. Втім вона викручувалася, як могла. Інколи казала, що третя дівчинка трималася за хвостик, інколи — за холку. Мене малу такі відповіді задовільняли.

Але коли я доросла сіла це описувати, я зрозуміла, що технічно неможливо, щоб дівчатка сиділа одна за одною на спині ведмедя і мали можливість триматися за різні його вуха. Про хвостик і холку взагалі мовчу.

Я довго ходила, мучалася, думала, що із цим робити. У результаті зрозуміла, що це можна спростити. У моїй версії дівчатка просто тримаються за шерсть.

Чи я задоволена таким рішенням? І так, і ні. Мені подобається, що казка стала більш технічно правильною. Втім я трошки шкодую за спогадом дитинства. Коли я слухала казку від прабабусі, то весь час дуже живо уявляла відчуття пухнастого ведмежого вушка під пальцями.

А ще я дуже яскраво уявляла, як ведмедя розчісували й заплетали. Навіть досі перед очима бачу заплетеного квітами звіра. Приблизно так, як коням та единорогам гриви заплітають трояндами на малюнках, тільки у ведмедя весь тулуб. Під цю марку, бабуся встигала розчесати й заплести й мене теж — ще один старовинний педагогічний лайфхак.

Казка називається «Ведмідь і три сестрички». Вона відповідає літньому сезону в циклі із чотирьох «Казок баби Усті».

#granny_ustias_tales