Прокрастинація автора та що з нею робити
О, так. Це проблема, що знайома абсолютно всім, хто колись працював із текстами. Бувають такі дні, у які годинами можна дивитися на білий аркуш у спробах витиснути із себе хоча б слово. Але сторінка лишається порожньою. У мене теж так буває й дорого обходиться, адже займатися текстом — це моя робота, мій бізнес та дохід. Прокрастинацію я собі просто не можу дозволити, тому в мене є цілий арсенал лайфхаків, що допомагають перетворити думки в моїй голові на чорні літери на екрані.
Я не знаю, чому пишете ви: можливо, це ваша робота, хобі, необхідність… Але я знаю, чому ви НЕ пишете — і підкажу, як це подолати.
1. Ма-ма-ме-ме-мі-мо-му, два тєльонка на лугу
Сорі, але моє дитинство пройшло в Криму, де в музичній школі викладали тільки російською. Шкода, що закінчити її мені не вдалося. Проте, з неї я запам'ятала важливу річ, яку тепер використовую в роботі: не можна співати одразу, треба спочатку розспіватися.
Те саме стосується текстів. Почати — найскладніше, це факт. Замість того, щоби витріщатися на білий аркуш, напишіть на ньому щось. Що-небудь. Можете навіть дозволити котику прогулятися клавіатурою. Або придумайте собі фірмову «розспівку» та завжди починайте з неї.
«Ма-ма-ме-ме-мі-мо-му» — декілька разів співали ми в хорі, щоби потім уже перейти до серйозних пісень. Попри те, що школа знаходилася в провінції та нам, співакам, було по вісім років, викладачі добирали дуже класний — я б сказала інтелектуальний — репертуар: ми співали про африканський джаз, про сніг у весняному лісі та тигра, що втік із зоопарку.
До чого я веду: ви можете писати наскільки завгодно розумний текст, але почніть його з чогось легкого, нехай навіть беззмістовного. Оце відчуття легкості потрібно запам'ятати. Саме воно нам потрібне, щоби писати — як ви здогадалися — легко, без напруження. Тільки так можна створювати тексти довго. Якщо ви «зібралися в купку», напружили всі м'язи, можливо, щось і напишете, але тривалий час так продовжуватися не може. Текст має литися на папір сам — і це можливо тільки в стані легкості.
Отже, почніть із розспівки. Напишіть на папері щось на кшталт «ма-ма-ме-ме-мі-мо-му», відчуйте легкість, із якою це робите, а потім уже переходьте до тексту, який збиралися писати.
Розспівку потім видалите. Або ще краще: перенесіть її у новий файл, де плануєте писати наступний текст.
2. Давай, мила моя, давай
Перефразовуючи відому пісню Океану Ельзи, «давай, мила моя, давай, меншого вимагай». Якщо ви не можете змусити себе сісти за клавіатуру та написати текст, ви поставили собі зависоку мету. Спробую вгадати: ви мрієте за сьогодні написати щось геніальне, бестселер, щось таке, що принесе продажі, гроші, викличе захоплення у читачів… Стоп. Такий хід думок вам нічим не допоможе, навпаки, віддалить вас від мрії.
Якщо текст не пишеться, дуже ймовірно, що задача задуже складна. Вимагайте від себе менше та діліть текст на частини. Написати одне речення — як вам? Звучить реально? Зробіть це! Ось, аркуш тепер не порожній, ви вже трошки ближче до мети. Було зовсім не страшно, правда? А тепер ще одне речення зможете?.. Звичайно, що так. Ось так, маленькими кроками ви дійдете до мрії. Пам'ятайте, що шлях маленьких перемог завжди найкращий.
Я інколи домовляюся із собою так: «Зараз я сяду й буду працювати над текстом 20 хвилин. 20 хвилин — не страшно. За цей час я напишу найтерміновіше. Якщо мені сподобається, я писатиму далі. Якщо ні — у мене до кінця дня буде вихідний». І що ви думаєте?.. Я помітила, що завжди — завжди — після 20 хвилин я розумію, що мені писати хочеться! Подобається! Цікаво! Мене тепер за вуха не відтягти від клавіатури.
3. Знаєш, як болить?.. Ніяк не пройде
«Поки весь світ спить — а ти читай мене» — знову перефразуємо відому, хоч уже не дуже нову, пісню. До речі, кліп на неї знімали в моєму рідному Криму. Будь-який текст пишеться про те, що болить. Можливо, болить вам. Можливо, комусь іншому. Наприклад, цей текст я пишу, бо мені болять порожні аркуші і я знаю, як це: сидіти перед екраном та намагатися вичавити із себе хоч щось — і безрезультатно.
Якщо ви не знаєте, як болить ваша тема, то йдіть і щось читайте. Можна не читати, можна подивитися відео або розпитати когось, хто знається на тему. Ключове тут те, що ви маєте зрозуміти, як саме й кому болить. Без цього розуміння, хороший та потрібний читачам текст навряд чи вдасться написати.
Що людям болить?.. Є стандартний набір: гроші, час, секс, здоров'я, зовнішність, соціальний статус. Десь тут знаходиться той біль, що шукаєте ви. Іншими словами, глибоко вивчіть питання. «Бо ти дослідниця» — ще є така українська пісня.
Припустимо, вам потрібно прорекламувати побутову хімію. Людям болить чистота вдома: прибирання займає час, чистота — це питання здоров'я, хімічний склад засобів — теж, за чистотою оселі люди оцінюють наш соціальний статус. Дізнайтеся більше про те, що болить та кому, — і ви напишете сильний текст. Я вам більше скажу: якщо ви людина емпатична, він напишеться сам. Ви просто не зможете тримати слова в собі.
У мене на сайті є добірка цікавих художніх книжок. Кожна з них про щось, що болить: зміна епох, спілкування в старості, життя гермафродита, відповідальність лікаря, шлях до кохання… Зверніть на це увагу. Завжди в центрі є біль. Знайдіть його — і ви знатимете, що і як написати. Підхожі слова самі спадуть на думку.
4. Зелена ліщина горішки вродила, нею мене мамця про козака била
Якщо текст не пишеться, він ще зелений. Ще не визрів. Інколи цей процес не вдається прискорити — просто запишіть ідею та відкладіть її. Поки що пишіть те, що зможете. У текстів, особливо тих, що ми пишемо для себе, є особливість — вони трошки живуть своїм життям. Вони схожі на мустангів: диких коней. Сильні, гарні, у них є дух свободи — та не завжди їх можна приборкати. І не треба. Нехай усе буде як є. Так правильно й так має бути. Текстів, які готові бути написаними вами сьогодні, є море. Існують десятки, сотні, мільйони тем, про які вам є що сказати просто зараз. Почніть із них.
«Це, звичайно, добре, але завтра дедлайн» — можете сказати мені ви. Так, буває й таке: текст потрібно скоро здавати, а файл порожній і думок немає. У такому випадку знову згадаємо пісню. «Зелена ліщина горішки вродила. Нею мене мамця про козака била». Насправді вона про незаплановану дошлюбну вагітність. Звідки я знаю? Символізм.
Гілки з горішками раніше дарували молодятам на весілля: як побажання мати діточок, бо тепер — можна. Тепер — хороший час. Тепер усе для того готове. Зелена ліщина — символ того, що сталося зарано. Не нам, людям 21 століття, судити.
До чого тут тексти? Якщо немає думок, про що писати, зверніться до символізму. З чим у вас асоціюється тема, на яку треба писати? Що спільного є в неї з природними явищами, тваринами, рослинами, чимось ще? Що вона вам нагадує? Наприклад, коли пишемо про роботу та ієрархію, можна відштовхнутися від аналогії з бджолами та мурахами. Напрямок може асоціюватися з зірками, за якими багато віків моряки визначали шлях. Моя подруга пише цикл історій про родичів, які були дуже різними та неподібними одне на одного людьми, проте об'єдналися в родину. Ми придумали для неї аналогію з клаптиковою ковдрою — вийшло дуже доречно.
Якщо бракує ідей, пошукайте символи та асоціації. Там завжди безодня цікавого.
Порожній лист — це не те, чого треба боятися. Текст схожий на воду, «що тече згори вниз». Просто прослідкуйте, щоби йому нічого не заважало — і він сам виллється з вашої голови на папір. Або в електронний файл. Куди скажете. Починайте з розспівки, вимагайте від себе менше, знайте, як болить, та звертайтеся до символіки. У вас попереду багато цікавих текстів. І в мене теж. З повагою — Наталя Місюк