Чи ілюстрації розвивають уяву?

Ця історія створення напевно найсмішніша.

Розкажу про осінню казку із циклу «Казки баби Усті». Для тих, хто тільки підключився: моя столітня прабабуся розповідала мені казки, коли я була маленької. Я їх відновила, записала, видала. Казок чотири, вони за порами року.

Власне, чому історія смішна. Коли я почала працювати над казками і повідомила про це ближнє коло спілкування, мені всі в один голос говорили: ти ж дивись, це ж для дітей, обов’язково треба, щоби були ілюстрації. Великі, яскраві, зрозумілі. Щоб діти могли бачити, про що йдеться.Ілюстрації потрібні, щоб малята розвивали уяву. Це цілком серйозно люди казали.

Мені казали.

Мені.

А я що?

А мені знадобилося двадцять (двадцять!) років, щоб дізнатися, що таке «діброва» й що таке «куниця», про які розповідала бабуся. Вона з перетину Чернігівщини й Полтавщини, там це звичайні поняття. А я народилася і виросла в степовому Криму! Там ані діброви, ані куниці. Ще ж дитинство в мене було безінтернетне. Навіть на малюнках не було нічого такого. Більше вам скажу: здається, я досі ніколи не бачила куницю вживу.

Бабуся розповідала мені казки просто голосом. Ніяких малюнків і ілюстрацій. Цікаво було слухати — не відірватися. Весь час — я досі пам’ятаю це відчуття — дуже кортіло дізнатися, що ж там далі. Бабуся всі казки трохи інакше розповідала щоразу. Насправді, я думаю, що вона не пам’ятала. Ближче до ста років пам’ять, знаєте, буває підводить. Але я була мала й цього не розуміла. Та й інші діти теж. Ми інколи викатували бабусі претензії: ти ж учора інакше казала! Але водночас нам щоразу цікаво було слухати історії… Щоразу в них щось було нове.

Не те, щоби я виросла без фантазії. Втім до порад я все ж дослухалася. Так, я розумію. Зараз інші діти й інші часи. Тому всі казки вийшли повністю ілюстрованими. Доступні в електронному вигляді, з усіма притаманними електронним версіям перевагами. Над паперовими ще працюю.

Сюжет осінньої казки такий: у діброві живе їжачок. Він маленький, й осінь для нього вперше. Інші звірята пояснюють йому, що восени треба готуватися до зими. Вчать його утепляти домівку, робити припасти. Зокрема куниця підказує йому, що на зиму треба сплести ковдру. Їжачок радіє, що друзі його навчили всього того, і на знак вдячному робить для них подарунки.

Казка називається «Осінь для їжачка».

До речі, з роботою над цією казкою пов’язана ще одна історія, але про неї пізніше.

То що скажете: малюнки у книжках розвивають уяву чи уява розвивається якраз за їхньої відсутності?

#granny_ustias_tales