«Жив-був дід Сашка,
На голові шапка,
На сраці латка.
Гарна казка?»
Це був безвідмовний спосіб допекти будь-яку дитину до живих печінок. Здається, не одне покоління дорослих використовувало ці слова, щоби відкосити від обов’язків із розповідання казок. З висоти теперішнього часу не можу назвати це педагогічним, але все одне згадую з теплом та усмішкою.
Вище я навела версію, що вживали в моїй родині. Є й інша, трошки м’якіша та довша:
«Жив-був дід Сашка,
Була в нього сива семіряжка,
На голові повстяна шапочка,
На спині маленька латочка.
Гарна моя казочка?
Ти кажеш гарна
І я кажу гарна.
І починай спочать-спочейку.
Жив-був дід Сашка,
Була в нього сива семіряжка,
На голові повстяна шапочка,
На спині маленька латочка.
Гарна моя казочка?»
А вам теж так казали?
