Читайте для насолоди!
Прогрес щороку нам дарує комфортніші автомобілі, розумніші гаджети та зручніші сервіси. Людство весь час щось вдосконалює - у тому числі й вміння писати цікаво, захопливо, гарно. Я підготувала для вас, мої любі читачі, добірку книжок, з якими ви закохаєтеся у сучасну літературу. Вони всі є в українському перекладі, усі дуже різні, але кожна чудова.
Читайте для задоволення!
1. "Залишок дня", Кадзуо Ісігуро
Надзвичайно цікава та гарно написана книга. Автор - японець, що живе у Британії та вивчив англійську наскільки добре - це про повагу до країни, у який живеш, правда?, - щоб писати нею витончені, як східні гравюри, твори. Ця книга про англійського дворецького, що згадує своє життя на межі різних епох та під час зміни цінностей у суспільстві. Адже усе могло бути інакшим… Чи не могло?
Скажімо, містер Маршалл чи містер Лейн служили джентльменам з бездоганними моральними якостями — лордові Вейкелінґу, лордові Кемберлі, серу Леонардові Ґрею, — і майже не маю сумнівів, що вони ніколи б не запропонували своїх талантів джентльменам нижчого ґатунку. І справді: що більше про це думаєш, то очевиднішим це здається: зв'язок із по-справжньому знатним домом — таки необхідна умова величі. Великий дворецький, без сумніву, може з гордістю розповісти, скільки років присвятив службі і як скористав зі своїх талантів, прислуговуючи великому джентльменові, а через нього — цілому людству.
2. "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки", Хендрік Грун
"Старі, але ще не мертві" - такий закритий клуб заснувала купка мешканців амстердамського будинку для людей похилого віку. Члени клубу відрізняються від багатьох інших людей - старих та не дуже - цікавістю до життя, хай би хоч скільки його залишилося. Вони дружать, закохуються, хворіють, зустрічаються з неминучим та бешкетують. За читанням цієї книги я сміялась та плакала. Одна з моїх найулюбленіших.
Мить тому здійнялися цілі хмари цукрової пудри. Пані Сміт хотіла витерти ганчіркою стіл, а тому поставила тарілку з яблучними тарталетками на стілець.
У цей час зайшла пані Фортхейзен і ненавмисне застелила своїм неосяжним задом вищезгадану тарілку.
Лише коли пані Сміт почала шукати делікатес, аби повернути його на місце, комусь спало на думку перевірити, так би мовити, під пані Фортхейзен, тож коли та підвелася, на її квітчастій задничині майоріли три прилиплі тарталетки.
— Яблука бездоганно гармоніюють з візерунком на твоїй сукні, — зауважив Еферт.
Я ледве не вмер зо сміху
3. "Зоряний пил", Ніл Ґейман
Ця книга схожа на казку. Події відбуваються у Середньовіччя. Хлопець відправляється у невідомому напрямку, щоб догодити дівчині, в яку, як він думає, закоханий. У дорозі все йде не так, але виходить на краще. У вас теж так бувало?.. Книга сама собою може бути підручником з побудови сюжетної лінії.
Пані Черрі була страшенно схожа на Трістранову матір — хлопець аж здивувався, як він раніше не помітив, що насправді це одна й та ж людина. Вчителька викликала Трістрана до дошки і дала завдання перерахувати всіх королів і королев Англії з датами їхнього правління.
— Перепрошую, — сказав йому на самісіньке вухо тихий кошлатий голос. — Чи не могли б ви спати трохи тихше? Ваші сни такі гучні, що проникають до моїх, а я, знаєте, ніколи особливо не захоплювався історичними датами. Вільгельм Як-його-там, тисяча шістдесят шостий — мені цього досить, хай би краще була миша-танцюристка замість цієї інформації.
4. "Середня стать", Джеффрі Євгенідіс
Ще з античних часів відомо, що крім жінок та чоловіків у цьому світі є люди "середньої статі", як казали раніше. Тобто, гермафродити. Це не хвороба: людям нічого не болить. Хіба душа, бо їм нелегко буває жити. Книга написана від імені гермафродита. Вона цікава, захоплива, читається на одному подиху та показує світ під новим кутом.
Я двічі з'явився на світ: спершу дівчинкою, у Детройті, напрочуд ясного січневого дня 1960 року; потім, у серпні 1974-го, — хлопцем-підлітком у приймальному відділенні лікарні в Пітоскі, штат Мічиган. Обізнані читачі могли довідатися про мене зі статті доктора Пітера Люса „Статева ідентифікація псевдогермафродитів із синдромом дефіциту 5-альфа-редуктази", опублікованої 1975 року в журналі „Дитяча ендокринологія". Чи, можливо, ви бачили моє фото в шістнадцятому розділі нині безнадійно застарілого видання „Генетика та спадковість". Це я — там, на 578-й сторінці, стою голий біля ростоміра, а очі мої приховані за чорним прямокутником.
5. "Історії про життя, смерть і нейрохірургію", Генрі Марш
Книга написана нейрохірургом. Декілька років тому він був у Львові з лекцією, але я не змогла на неї потрапити: усі охочі не помістилися у залі. Тож дивилася онлайн-трансляцію, а потім прочитала його книгу. Вона - сповідь лікаря, про вдалі та невдалі операції. Це розповідь про красу людського мозку та про те, що найскладніше у роботі хірурга - це керуватися принципом "не нашкодь".
Як і більшості людей, мені властиво уникати думок про власну смерть, але я сподіваюсь на швидкий кінець від інфаркту або інсульту, бажано уві сні. І все ж, я розумію, що мені може не пощастити. Можливо, доведеться опинитись у ситуації, в якій я буду ще живий, але без надії на майбутнє, і мені лишатиметься тільки озиратись на своє минуле. Моїй матері пощастило вірити в життя після смерті, у мене цієї віри нема. Якщо мені не вдасться піти миттєво, єдиною втіхою для мене буде оцінка прожитого мною життя. Мені потрібно знати, що я, так само, як моя матір, не шкодуватиму за тим, як його прожив. У свої останні години, періодично непритомніючи та знову приходячи до себе, часом повертаючись до рідної німецької, вона сказала: «Це було чудове життя. Ми все сказали одне одному»