Для чого я переклала казки своєї прабабусі англійською?

Так склалося, що я цікава людина, а ще мене трохи помотало світом, і я знаю, що в кожній країні люди живуть по-своєму. Як на мене, нам, українцям бракує вміння цінувати своє. Ми сприймає за «нормальне» багато чого, що для інших — новинка, екзотика, щось незвичне, щось таке, чого не купиш ні за які гроші.

Я переклала казочки англійською, щоб трохи більше у світі знали про Україну й українську культуру.

Наскільки я знаю, у Японії пори року вважають національним скарбом. Бо в них є всі чотири: весна, літо, осінь, зима. Далеко не кожна країна може таким похвалитися. Десь ніколи не буває снігу, а десь — ніколи літа. А в Японії є всі чотири, кожний сезон по-своєму гарний. У нас теж є чотири пору року — але чи ви колись чули, щоб ми це цінували?

Я зробила казки моє прабабусі за чотирма сезонами, щоби трошки більше наголосити на тому, що вони в нас є, і кожний по-своєму чудовий. Крім того, для дошкільнят це взагалі нова інформація.

Чи це нормально, що дитина проводить час із бабусею, а бабуся генерує казки, щоби дитину розважити? Для України я би сказала, що так. Звичайно, що не в кожній родини для того склалися всі обставини, однак, на мою думку, це наш скарб: оцей зв’язок між старшим і новим поколінням. Теплота спілкування. Безумовна любов бабусі.

Я переклала казочки, щоби в інших країнах теж могли зігрітися затишком українських казок.

У казочках, які розповідала моя баба Устя, була відсутнє насильство. Можливо, ви про це ніколи не думала, але це велика рідкість. Переважно в казках — і записані братами Ґрімм тут яскравий приклад — страшне робиться. Та й у нас… Насправді, з технічної точки зору, набагато складніше скласти сюжет без жорстокості, ніж із нею. Втім я виросла на саме таких мирних сюжетах. Може тому, ця сторінка й мої твори переважно спокійні, веселі. Я дуже стараюся, щоб вони нікого не ображали, навпаки, піднімали настрій. Погоджуюся, що потрібні різні жанри й різні сюжети, втім у мене ось так.

Я переклала казочки англійською, щоб світ трошки більше знав про те, що в України є і спокійна, мирна, домашня сторона.

Ми звикли до того, що в нас люди часто допомагають друзям. Що в нас багато волонтерів. Що для тих, кого ми любимо, ми вміємо робити можливе й неможливе. Ми так виживаємо, і для нас це «нормальне». У казках моєї прабабусі звірята дружать, допомагають одне одному. Не питають «А що мені за це буде?», а просто роблять — і все. Доброта їм вертається. Так не всюди.

Я переклала казочки англійською, щоб світ трошки більше знав про стосунки, збудовані на дружбі, відданості та емпатії.

Ще подивимося правді у вічі. Зараз багато українців за кордоном. Багато дітей народилося в іноземному середовищі. Світ глобалізований. Є безліч малят, які англійську розуміють краще, за українську. Так є. Можливо, казочки моєї прабабусі зацікавлять маленьких читачів (чи слухачів) і заохотять їх з часом більше дізнаватися про нашу мову і культуру.

Ось чому я переклала казки моєї баби Усті англійською. Вже продаються на Амазоні: Granny Ustia’s Tales. Купуйте, даруйте, розповідайте про них друзям і знайомим.

Перейти до казок