top of page

«Українська мова — це любов та привілей, а не покарання»

Інтерв’ю з харківським ювеліром, що перейшла на українську мову.



Олена Маслова разом зі своєї командою робить щось неймовірне. Багато років вони виготовляють срібні прикраси, не схожі на жодні інші. За кожною з них стоїть цікава ідея та зміст. Більше того — під час війни ювеліри залишилася в Харкові та продовжують працювати попри обстріли та інші жахливі події.


Уперше про прикраси від Орінго мені розповіла подруга кілька років тому. Я пам’ятаю, як тоді надовго залипла в їхній сайт: прикрас на ньому неймовірна кількість, усі гарні, усі хочеться собі. Відтоді я зібрала власну невеличку колекцію їхніх прикрас, здебільшого кільця. Вони майже щодня прикрашають мої пальці. Я постійно дивлюся на них, коли друкую всі свої тексти для вас, мої любі читачі.


З п. Оленою ми познайомилися недавно: нас подружили соцмережі. Виявилося, що ми захоплюємося творчістю одна одної. В нас є ще дещо спільне: і я, і п. Олена маємо досвід переходу на українську. Тож ми запланували онлайн-дзвінок, щоб записати інтерв’ю про книги, творчість за умов війни та особливості мовного переходу.





💛 У вас багато прикрас, натхненних відомими книгами. Скажіть, будь ласка, як з’явилася ідея відображати твори в сріблі? Яка прикраса була першою?


💎Книжки — це мій улюблений світ із дитинства, від п’яти років, коли почала читати самостійно. Й усе, що потім відбувалося в житті, так чи інакше вказувало шлях до проекту «Екслібрис»: це колекція прикрас, що базуються на враженнях від книжок.


Ювелірні прикраси, де форма та вартість превалює над змістом, теж мають право на існування. Та мені хотілося робити срібні вмістилища для різних сутностей, а не тільки «щоби блищало», тому й із самого початку, з 2004 року, наші прикраси народжувалися з іменами, ідеями та історіями, а не тільки з номерами-артикулами. Проте літературні сюжети були швидше фоном, ніж головними героями.


Перша стовідсотково книжна прикраса, яка стала найпопулярнішою на багато років, — це так звана шляпа: каблучка, що зображує удава зі слоном всередині, з «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері. Коли я її зробила у 2018 році, навіть не уявляла, який ящик Пандори відкрила: проста ідея, повністю впізнаваний образ, але задум виявивська новаторським, тому ми отримали безліч замовлень. А ще каблучку почали масово копіювати інші виробники: від китайців до наших найгірших «сусідів».







💛Чи змінила війна естетичні уподобання українців?


💎На мою вузько-профільну думку, майже ні. Ті, хто полюбляв ювелірні прикраси, так само й далі їх купує та носить. Щоправда, додалася нова авдиторія: люди, що раніше не звертали уваги на срібні дрібнички, тепер замовляють патріотичні амулети. Проте, це не новина. Подібну ситуація — хоч і не ідентична — я спостерігала у 2014–2015 роках.


Ще можу сказати, що зараз змінилася направленість українських ювелірних брендів: з’явилася безліч нових колекцій, де автори надихалися етнікою, реальною чи вигаданою. Є дійсно цікаві речі, а є і шароварщина… Я не дуже переймаюся чистотою мистецтва, бо час відсортує справжнє від надуманого, а українці зазвичай мають гарний смак.



💛Більше року тому, коли я налякана війною похапки збиралася до ЄС, я вхопила із собою те, чим дорожила найбільше: кішку, ноутбук, документи та прикраси. Серед них були й від Орінго. Що ви відчуваєте, коли випадково бачите свої прикраси на людях у місті або на чиїхось фото, можливо з іншої частини світу?


💎За дев’ятнадцять років ми створили стільки різноманітних прикрас, що я сприймаю їй як щось цілісне, затишне та обволікаюче, на кшталт глибокого срібного океану. Тобто відчуваю зв’язок із кожною прикрасою, і щиро радію фотовідгукам замовників з усіх місць земної кулі. Мене вони не дивують, бо знаю, що ми робимо дуже гарні речі з доброю вдачею і любити їх, брати із собою навіть за таких обставин — це природно.


До речі, пригадую зворушливу історію: у повністю згорівшій після обстрілу квартирі знайшлися сережки «Дракоші» з помаранчевими камінцями. Якимось дивом они вцілили у вогні, тільки потемніли… Як же їм зраділи і власниця, і я!..





Також була історія, коли дівчина згадала, що забула на столі свою каблучку «Віфлеєм», повернулася за нею з вулиці, і на те місце, де вона була тільки-но, прилетів снаряд. Мабуть, головне тут те, що люди пам’ятають про прикраси, хочуть розповідати про події, де вони фігурують, отже, наша праця — не марна.






💛Чи буває в роботі ювеліра щось схоже на писацький блок? Тобто стан, коли якось порожньо й не вдається нічого створити?


💎Буває таке. У мене є перевірена часом теорія, що прикраси можна починати створювати лише в спокійному, врівноваженому стані, коли в душі світло. Не можна вивалювати майбутнім власникам на голову свої хаос і негатив, та ще й за їхні гроші. На відміну від інших витворів мистецтва, ювелірні прикраси людина тримає максимально близько до себе, і всі емоційні викиди творців володарю перснів можуть нашкодити. Саме ця теорія заблокувала мене як ювелірного дизайнера майже на пів року. Було страшно фіксувати в сріблі те, що кипіло всередині.



💛Творчість під час війни — це те, на що не лишається сил? Чи це спосіб знайти сили, щоб виживати далі?


💎На мою думку, творчість — це те, що робить людину людиною. Треба змушувати себе не тільки проходити десять тисяч кроків у день, а і приєднуватися до загального всесвіту креативу.


Коли страшно було створювати прикраси, я малювала на чорній бумазі та писала вірші. А ще проводила творчий конкурс «Срібна мрія», де вмовляла людей мріяти й малювати. Ми проводимо його щороку, з 2013 р, без перерв. До речі, зараз теж проходить цей конкурс, і якщо маєте бажання щось дивовижне створити в найприємнішій компанії — до 27 травня приймаємо ескізи (правила — тут)






💛 Розкажіть про то, як Ви перейшли на українську мову. Із чого почалося? У які етапи проходило? Спочатку в роботі чи побуті?


💎Хоча я вчилася в українській школі та мову більш-менш розуміла, ніколи раніше вільно не спілкувалася. Просто не було такої потреби. Мої батьки, чоловік, друзі — усі розмовляли російською, можливо з елементами харківського суржику, але точно не українською. Майже всі книжки, які я читала, не видавалися українською. Наші замовники на 90 % спілкувалися російською, решта, що зверталися до нас українською, завжди отримували відповіді українською. Іншими словами, середовище взагалі не потребувало моїх знань, окрім спілкування з державою та вивчення законодавчої бази.


Після 24 лютого 2022 року перші новини та есе я спочатку написала у звичній манері, російською, і ніхто не дорікав мені. Коли рашисти дуже обстрілювали Харків, почала безперервно дивитися фільми Пітера Джексона, «Хоббіт» та «Володар перснів», та раптом відчула, що хочу їх дивитися в українському перекладі. Мене дивовижно заспокоювали слова, історія Толкіна звучала зовсім інакше й мабуть уперше за все життя в моїй голові з’явилися думки українською. Наступний допис на сайті вже створила українською.


Поступово, за декілька місяців, ми перейшли на тексти виключно мовою. Далі був неймовірно складний етап перекладу сайту, бо сайт у нас поважного віку, зроблений ще у 2012 році. Уже наполовину побороли цю задачу, рухаємося далі.


Після року постійних вправ уже думаю українською, коли працюю. І мені це подобається — мозок потребує складних вправ на паралельне мислення, це корисно. Нові книжки покупаю тільки українською і для себе, і в нашу бонусну програму для постійних замовників. Впевнена, що цікаві тексти допомагають дорослим людям поступово занурюватися в потоки слів та образів і краще відчувати музику мови.





💛Легше говорити українською з рідними та близькими чи з новими людьми?


💎Набагато легше спілкуватися з новими людьми, бо це діалог на одних рейках, від початку до кінця. З постійним оточенням у мене дуже гнучкі кордони: майже завжди підлаштовуюсь до співрозмовника. Якщо, наприклад, літній людині легше спілкуватися російською, мені не складно перемкнутися.




💛Що для вас найскладніше в переході на українську?


💎Підбирати синоніми та правильно будувати речення. З мене пруть росіянізми весь час, бо маю звичку користуватися широким лексиконом та манеру розмовляти швидко. Наразі мені ще бракує автоматичної і повноцінної словозаміни. Також складно навчитися не звертати уваги на «соціальних мовознавців», які вивалюють свої знання в коментарях там, де їх ніхто не питає, і роблять вони це зазвичай у зверхньо-бикуватій манері.



💛Так, я теж це помічаю. Гадаю, вони хочуть зробити добру справу, але виходить на гірше. Власне, ця манера відлякує людей і ускладнює перехід на мову. На жаль, так є. На сторінках свого проєкту я культивую вміння ставитися з повагою до співрозмовників. До речі, а що ви можете порадити тим, хто зараз переходить на українську?


💎На мою думку, потрібно створити собі такі умови переходу, щоб відчувати мову м’яко й щиро, без примусу й побоювань. Українська мова — це любов та привілей, а не покарання. Переглядайте улюблені фільми в гарному перекладі, слухайте аудіокнижки й читайте звичайні, на цікаві вам теми.


Спілкуйтеся українською з приємними людьми, які не висміюють, а підказують. Якщо не нервуватися при дружньому спілкуванні, то майже всі потрібні слова знаходяться в голові та складаються в речення.


Ще дуже добре встановити перекладач і використовувати його в складні моменти, коли треба пригадати слово, яке дражниться та ховається. Тільки не перекладайте тексти повністю, це занадто розслабляє.


Про застосунок «Давай займемось текстом» теж нагадую, неймовірно корисна і приємна форма отримання знань.




💛На Вашу думку, яким буде Харків майбутнього?


💎Найважливіше те, що мій улюблений Харків був, є і буде органічною та важливою частиною України. У хронічно прифронтовому місті мені поки що складно уявити важку промисловість, ринки на багато гектарів або іноземних студентів, як це було до відкритої війни. Тому розвиток бачу природний: укріплена фортеця, будівництво, різні додаткові бізнеси, культурні програми, екскурсії та кіномайданчики.


А чудові люди, гарні парки, затишні кав’ярні та Орінго в Харкові вже є.))







347 переглядів1 коментар

Останні пости

Дивитися всі

1 Comment


Guest
May 24, 2023

Усвідомлення краси рідної мови, можливість займатися улюбленою справою у місті, яке надихає - дарує щастя. Ще б тільки Перемоги та мирного неба) Цікаве інтерв'ю.

Like
bottom of page