top of page

Відміни та кличний відмінок

Я купила велосипед. Я хизуюсь велосипед. Я їду велосипед. Я забула замкнути замок на велосипед. У мене нема велосипед. Я бігаю та волаю: «Велосипед! Велосипед!».


Ця історія була б трагічною, але її дуже псує те, що слово «велосипед» не змінюється. Складається враження, що мовець або дуже погано знає мову, або має вади розвитку. Ми ж не хочемо, щоби про нас так думали? Тому придумали до одного й того самого слова додавати різні закінчення залежно від ситуації.


Я купила велосипед. Я хизуюсь велосипедом. Я їду велосипедом. Я забула замкнути замок на велосипеді. У мене немає велосипеда. Я бігаю та волаю «Велосипеде! Велосипеде!».


Ось так набагато краще, чи не так? Коли ми змінюємо закінчення слова, що позначає якийсь предмет або явище, то це називається відмінювання.


Якщо ви колись ходили на базар та міряли джинси на картонці, то могли чути від продавців слово «ростовка». Ним вони позначають комплект одягу однієї моделі в усіх розмірах по одній одиниці. Приклад ростовки — це пакет, де є одна чорна футболка з тризубом у розмірі S, одна — у розмірі M, ще одна — L, ще одна — XL. Те саме зі словами. Комплект з одного слова з різними закінченнями — це відмінки. Їх маємо сім. З них п’ятеро нормальних, один прикольний і ще один — підступна сука.


Прикольний — це кличний. Ним класно та зручно волати. Особливо чиєсь ім’я. «Андрію!», «Наталю!», «Петрику!». Коли так кличуть, то майже немає шансів промовчати. Тільки якщо ти — не велосипед. «Велосипеде!» — кричу я, але він не відгукується. «Чортику-чортику, погрався віддай», примовляє моя мама, коли довго не може знайти вдома загублену річ.


Як навчитися користуватися кличним відмінком? Це доволі просто. Найголовніше тут: уявити, що ви волаєте та кличете людину, предмет або об’єкт. Ви трішки потренуєтеся — і це почне виходити само собою. Майже завжди, залишаться лише декілька ситуації, коли ви не будете певні, як правильно утворити цей відмінок. Тут є два варіанти, як діяти: простий та розумний. Можна вибрати.


1. Простий: щоразу, коли ви не знаєте, як правильно: наприклад, Ігоре чи Ігорю, ви відкриваєте Гугл та пишете: «Ігор у кличному відмінку». Пошуковик вас зрозуміє ще до того, як ви закінчите писати цю фразу, та покаже правильну відповідь: Ігорю.


Із цим простим способом ви поступово вловите принцип творення кличного відмінка, а також запам’ятати декілька складних випадків, які не обов’язково розуміти.


2. Розумний. Вивчити правила та ними користуватися. Правил небагато, якщо ви захочете, то з ними впораєтеся.


Для зручності всі українські іменники — слова, що позначають людей, тварин, предмети, явища — розділили на чотири групи. Назвали їх «відмі́ни». Щоби було прикольніше, уявімо їх у образі чотирьох мультяшних відьмочок.


Перша відьмочка-відміна — вона сурова та працьовита. Вона помітила, що дуже багато слів в українській закінчуються на -а або -я. Вони можуть бути жіночого, чоловічого або спільного роду. Ця відьмочка вирішила чаклувати тільки з такими словами. Коли їй треба звернутися до когось або чогось, вона робить так, щоб у кінці з’явилося -О або -Е.


Земле! Матінко! Свекрухо! Сестро! Воле! Україно!


Інколи їй то погано звучить, тоді вона робить -Є або -Ю:


Доню! Маріє! Наталю!


Аби не конкурувати з першою, друга відьмочка-відміна — вона має суперсилу робити комфортне з некомфортного — вирішила, що буде працювати тільки з мужиками без кінця. Ой. Перепрошую. Тільки зі словами чоловічого або середнього роду, що не мають закінчення або закінчуються на -О. Ця відьмочка ліпить до них -У, -Ю, -Е. Спробуйте це вимовити: уюе. Звучить доволі огидно. Ніби когось зараз знудить. Але така вже відьомська доля.


Львів => Львове.

Сергій => Сергію.

Друг => друже.

Козак => козаче.

Вовк => вовче.

Батько => батьку.

Син => сину.


Як бачите, у деяких випадках, відмочці також доводиться змінювати попередні літери меж. Вона діє за ситуацію та завжди вибирає найлегший шлях. Якщо щось вимовляти незручно, треба зробити так, щоби було зручно. «Козаке мій, козаке!» — звучало б геть погано. «Козаче мій, козаче!» — ось, так набагато краще. «Львіве, мій Львіве!» — мій язик просив більше з ним такі викрутаси не робити. «Львове мій, Львове!», — ось так легше та ліпше.



Третя відьмочка-відміна трохи проспала, коли ділили слова. Їй залишилися тільки ті, що жіночого роду та мають у кінці м’який знак або нічого. Наприклад, слова ніжність, любов, ніч. Таких слів небагато, але вони гарні.


— Ну хоть одненьке ще накиньте! — сказала відьмочка. Й одненьке їй накинули: це слово «мати».


До всіх цих слів ця третя відьмочка-відміни чаклує в кінці -Е або -И. Ось що виходить:

Ніжносте! Любове! Ноче!


— А з «мати» що то я маю робити? — спитала відьмочка. Вирішили, що нехай в кличному відмінку буде як є: мати!


— Ніби всі поділили, — сказала перша відьмочка.

— Ніби так, — видихнули з полегшенням дві інші.

— А нікого не забули? — спитала раптом четверта.

— Курва мать, ще ж тобі щось треба дати!


Відьмочки почати шукати, чи залишилися ще якісь слова, щоб із ними могла чаклувати й четверта відьмочка-відміна. Вона, до речі, була дуже маленька та мила.


— Треба для неї знайти щось так, щоби пасувало, — замислилася перша.

— Щось теж миле та маленьке…

— Придумала! Нехай забирає всіх дитинчат тварин!


Так четверта відьмочка-відміна здобула для чаклування слова цуценя, кошеня, слоненя, каченя. І ще в нагрузку слова типу плем’я, дитя, ім’я, коліща. Коли їй треба когось покликати, вона робить у кінці -А або -Я. Тобто, нічого не робить. Так усе й лишає.


— Кошеня! Дитя! Плем’я! — ледачо волає собі вона.


— Ну, тепер точно всі, — сказала перша відьмочка.

— А що будемо робити із жіночими прізвищами типу Іваненко? А зі словами в множині типу ножиці або окуляри? А з іншомовними словами типу шосе або метро? А зі словами набережна та військовий? — спитала четверта відьмочка.

— Мені вже нема куди, я і так більше всіх набрала, — відповіла перша.

— Та ви забембали, — сказала друга.

— Я вже не можу, зранку сьогодні оце во, — сказала третя.

— Тоді нехай будуть нічийними, — запропонувала четверта.

— Йой, най буде, — погодилися інші.


Тому із цими незрозумілими словами ми нічого не робимо. Їхній кличний відмінок — це просто те саме слово. А я попереджала, що складні випадки легше гуглити.


Отже, щоб утворити кличний відмінок до слова, треба зрозуміти, під владу якої із чотирьох відьмочок-відмін попадає слово, а потім зробити так, щоб останні літери цього слова були в стилі відьмочки. Перша працьовита та охоплює більшість слів. До них вона додає -е або -о. Якщо би краще звучало, то -є або -ю. Друга - любить мужиків та з некомфортного робити комфортне. Третя - має мало слів, але вони ніжні та гарні. Четвертій дісталося уже маленьке та ніжне, а ще ім’я, плем’я та вим’я.


Взагалі-то, варто просто уявити, як ви волаєте та кличите до себе людину або предмет, — і ви інтуїтивно правильно утворите цей відмінок. Перепровірте з Гуглом або словником.


Про підступну суку — родовий відмінок — я розповім іншим разом. Підпишіться. І застосунок завантажуйте. Там уже є мої навчальні курси. Таких більше ні в кого нема.







1 506 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Comments


bottom of page