«Сміливі завжди мають щастя». Інтерв'ю з голосом проєкту

Це Маргарита-Юлія Білик. Саме її голос ви чуєте в подкастах та навчальних курсах від «Давай займемось текстом» та пишете про нього захоплені відгуки. Вона — професійна акторка. Ми з нею познайомилися два роки тому на курсах для креативних підприємців, куди нас привів проактивний підхід до життя. Останні пів року ми працюємо разом, щоб тішити вас смаколиками для вух та серця. Сьогодні я призначила їй зустріч у затишному львівському кафе, щоб створити інтерв’ю для вас, мої улюблені читачі.

(Гортайте вниз)

👉 Маргарито-Юліє, Розкажи, будь ласка, як ти працюєш над дубляжем? Які є етапи, чим користуєшся, чи створюєш собі для роботи якусь певну атмосферу тощо.

Я обожнюю роботу з голосом. У мене вдома облаштована професійна звукостудія, і я дуже кайфую працювати в ній над подкастами, дубляжем реклам та записом пісень. Насамперед, я налаштовую всю апаратуру, набираю водички збаночок (бо постійно хочу пити, після довгого часу дубляжу) та відключаю всі гаджети. Потім я роблю артикуляційну гімнастику для голосу й ротового апарату, щоб усе звучало чітко, дзвінко та красиво. Тепер залишається тільки налаштуватися на текст та його атмосферу — і я готова до запису. Коли я дублюю наші подкасти, я повністю розчиняюсь у них, вмикаю свою акторську майстерність і проживаю кожен текст як маленьке життя. Це дуже надихає. Я уявляю, що я граю роль у кіно.

👉 Що тобі найбільше подобається в українській мові?

Наша мова для мене — це мега красиво та колоритно. Я викладаю роботу з голосом і дикцією, тому для мене чути, як мої студенти вдосконалюють українську, як вона своє

в їхніх устах стає потужною, мелодійною, насиченою — це щастя. Найбільше мені подобаються дифтонги, наше «ч» і «щ». Це моя трійка улюбленців в українській мові. Дифтонги — це коли ми літеру «в» наприкінці слова, або ж після приголосного в середині слова, або ж на початку (поруч із приголосним, або разом ще з одним «в»), вимовляємо як “ув”. Це так правильно. Боже, як це красиво!

Коли помʼякшується літера «в», вона стає схожою на ріку, наче сама витікає, і ми кажемо, наприклад, не «любов», а «любоу»; не «вфічливий» — а «увічливий»; не «бофваніти» — а «боуууууваніти». Це надзвичайно красиво. Варто трошки потренуватися, потім будете всюди помічати дифтонги. Що стосується літер «ч» і «щ», то вони в нас мають бути чіткі, дзвінкі та чисті. Особливо, коли їх не помʼякшувати, хоча люди часто цим грішать. Ось, наприклад, замість «чисті», часто чую «чьисті», замість «час» — «чьас». Це не дуже добре та гарно. Я раджу спробувати вимовляти говорити «ч» і «щ» чіткіше — ви відразу почуватиметесь як диктор на радіо, це я гарантую!

А взагалі, українська мова для мене — це мова епітетів, харизми, творчості. Вона мелодійна та співуча. Я закохана в неї, і поширюю цю закоханість.

👉На твою думку, творчість — це більше про талант чи про наполегливу роботу?

І про це, і про це. Моя філософія — немає неталановитих людей. У кожного є хист, а творчість — це необмежене поле. Кожна людина — творча, бо творчість — це творення, це противага знищенню. У кожній роботі можна побачити можливість для творчості, вона допомагає розвиватися та знаходити нові рішення навіть у технічних сферах. Проте, є ще питання якості творчості — і це вже більше про наполегливу роботу. Будь-який видимий результат — це завжди результат праці. В акторській та музичній роботі кожен успіх — це 90 % постійних тренувань, навчань, вдосконалень, інвестицій у себе, і лише 10 % — це те, що заклала природа. Наприклад, свій голос я натренувала, техніку акторської гри теж. Кожен має здібності, важливо — пробувати. Це — чудовий спосіб зрозуміти, які творчі напрямки подобаються саме тоб. Комусь більше підходить малювання, комусь — вишивання, комусь — ліпка.

Я переконана, що кожна людина, за умови, що спробує та докладе хоча б трохи зусиль, матиме певні успіхи в будь-який сфері. Але професійність — це вже роки праці й гартування. Якщо людина ніколи не грала на фортепіано й дуже хоче — я навчу, і вона буде виконувати ті композиції, про які мріє. Головне — бажання та рішучість спробувати.

(Гортайте вниз)

👉 Чи ти в дитинстві мріяла бути акторкою?

Я дитинстві я мріяла бути співачкою. Як бачите — мрії здійснюються, але є один нюанс. Це не відбувається через змах чарівної палички. Втілення мрії — це покрокова робота, що триває роки. З 5 років і досі я граю на фортепіано та співаю. Маю музичну освіту. Меня подобається виступати на сцені, я люблю концерти та конкурси. Коли я була маленькою, то часто уявляла, як мене покажуть по телебаченню на якомусь центральному каналі. Потім це здійснилося.

В моєму житті був період без творчості. Тоді шукала себе та своє професійне призначення. Потім мене запросили вокалісткою в гурт. Мені хотілося, щоб мої вступити були класними, заряджали публіку — і я вирішила, що курси акторської майстерності для мене будуть корисними. Я пішла вчитися — і все. І це стало точкою неповернення. Далі були театральні проєкти, вступ до театрального, навчання на професійну акторку, зйомки в кіно, серіалах, дубляж, вистави, виступи, сольний вокальний проєкт.

Я знаходжу й шукаю себе в професії артиста, митця. Мені пощастило вчитися в крутих акторських школах від Національної Спілки театральних діячів України з провідними митцями й режисерами, відчути різні мистецькі підходи, брати участь у різноманітних акторських проєктах Європи. Але біля кожного успішного проєкту, завжди стояло близько сотні слів «ні» та провалів. Такий шлях проходить будь-який професіонал у будь-який сфері. Важливо розуміти, що це твоє, що воно резонує з тобою, що ти готова йти далі через перешкоди й тисячі відмов — це допомагає рухатися вперед. «Сміливі завжди мають щастя», — це цитата з книги «Тигролови» Івана Багряного, яку я дуже люблю, та девіз мого життя.

👉 На твою думку, чи спочатку пандемія, а потім війна змінили відношення українців до творчості?

Однозначно так! Дуже змінити! Творчість — це кисень. І коли спочатку в пандемію в нас її забрали, забрали сцену, живу комунікацію — це було надзвичайно складно. Ми, артисти, дуже потребуємо енергетичного обміну з глядачем/слухачем. Тому ми шукали та знаходили нові форми самовираження: відеовистави, відеоролики, записи пісень, YouTube. Це рятувало. Тоді всі люди зрозуміли, що творчість та мистецтво потрібні суспільству, адже це те, що розвиває, збагачує, розслабляє, мотивує та навчає. Саме до неї ми звертаємося в важкі часи, саме вона дає сили.

Після повномасштабного вторгнення, цінність української культури та творчості стала це більш очевидною. Зокрема й на міжнародній арені. Культура несе нашу історію, наш генетичний код. З творчістю легше йти крізь складнощі. Вона лікує, повірте, ще і як. Це наше минуле, теперішнє і майбутнє. Взагалі, я працюю і досліджую тему впливу творчості на роботу з посттравматичним стресовий розладом, на роботу в кризових ситуаціях війни, пандемій, коли суспільство стикається зі складними викликами для виживання та існування. І культура, творчість — це один із найдієвіших способів повертатися до себе, до нормального життя і почуватися добре.

Українці почали набагато більше цінувати творчість. Ми знаємо, що через неї ми можемо дуже багато донести та пояснити, зрозуміти, проявити себе, висловити свою думку. Це добре та дуже правильно, щоб творчість була частиною повсякденного життя кожного українця.

👉 Ти дуже натхненно розповідаєш про творчість, а чи були в тебе колись і творчі кризи?

Були. І дуже глибокі. Через неприємні обставини я припинила співати — і це ще було до пандемії, у часи, які тепер здаються безтурботними. Мій творчий блок тривав подан два роки. У голові крутилася думка, що я не вмію співати, я не достойна сцени. Пізніше, уже після початку повномасштабного вторгнення, у мене був час, коли я приблизно пів року взагалі не могла співати, грати на фортепіано. Мені було навіть фізично боляче наближатися до всього, пов’язаного з музикою. Таку психологічну травму дала війна. Але це вже в минулому.

👉 У нас у всіх є травми, спричинені війною… Поділишся рецептом подолання таких криз?

Я постійно думками приходжу до того, що музика — це моя сила, моя опора, моя міць. І я врешті-решт, завжди повертаюсь до неї. Це можна робити маленькими кроками. Творчість лікує і зцілює. Потихеньку я знову почала співати, писати музику та пісні. Звісно, мене підтримували близькі, друзі, люди, які люблять мою творчість. Це дуже цінно, і дає змогу відчути твердий ґрунт під ногами й далі творити. Головне, дати собі час. Бо те, що закладене і виплекане, завжди буде проявлене.

👉 Про що ти мрієш зараз?

Про Перемогу України. Це дуже важливо. Мені дуже болить за свою країну, за свій народ. І зараз — це найбільша мрія. І звісно, про те, щоб моя країна, культура, люди були важливими, цінними в міжнародному суспільстві. Бо ми цього більше ніж варті.

Я теж вважаю, що ми, українці, варті всього найкращого. І на цій ноті ми завершуємо розмову зараз та біжимо працювати. У нас багато роботи. Скоро будуть нові подкасти, навчальні курси та ще багато цікавого. Залишайтеся з нами!