Чому ми не говоримо прямо про природне?

Рамапітек — ймовірно, це найдавніший із предків сучасної людини, відомий науці. Рамапітеки жили десь так з 10 мільйонів років назад. Також науковці вважають, що записувати свої думки люди почали тільки 8 тисяч років тому. Іншими словами, якщо усю історію людства уявити як добу, писемність виникла хвилину тому. У масштабах історії, тексти для нас — це дуже нове явище.

Ми досі мислимо не текстами, а здебільшого візуальними образами. Ними ж бачимо більшу частину снів. Я ніколи не чула, щоб чиїсь сни нагадували біжучу стрічку, як на табло на зупинках громадського транспорту. Натомість люди найчастіше бачать у снах знайомих або незнайомих людей, предмети, потрапляють у пригоди тощо. Це все візуальні образи. Ми так і кажемо — бачити сни. Не читати сни, не смакувати, не чути, не відчувати, а саме бачити.

Якщо я вам скажу «пухнастий котик лежить на дивані», у вашій уяві промайне саме ця картина. Кожна людина уявить це по-своєму: у когось котик буде рудим, у когось — білим, у когось — димчастим або плямистим. Хтось побачить персидського, хтось сіамского. Колір, розмір, тип обивки дивана теж у всіх буде різним. Але так чи інакше на секунду в голові постає картина з котиком, що лежить на дивані. Поки ви читали цей абзац, то подумки змінювали колір чотирилапого, як у фотошопі.

Завдяки цьому вмінню мозку мислити візуальними образами виникла художня література. Фактично, книги — це джерело галюцинацій. Ми очима дивимося на літери — насправді, чорні закарлючки на білому папері, — а в голові крутиться ціле «кіно» з подіями, у які потрапляють герої. Якщо книга добре написана, то кино настільки яскраве та цікаве, що від нього неможливо відірватися. Якщо ж текст написаний невміло або він стосується чогось такого, що складно уявити візуально (наприклад, це часто буває з юридичними текстами), то кіно крутиться погано, події уявити складно. Читати таке важко, доводиться радше продиратися крізь текст, ніж ковзати по ньому. Нам легше живеться, коли написане легко зобразити подумки.

Те саме відбувається не тільки з написаними текстами, але й усним мовленням. Коли я розповідаю, скажімо, подрузі, як пройшов мій вчорашній день, вона теж бачить щось схоже на кіно, де в головній ролі я. І тут ми плавно переходимо до теми, чому люди не кажуть прямо «я йду попісяти», а придумують щось інше.

Тут дуже просто: усе, що люди чують від вас, на мить з’являється в їхній уяві як кіно. Чи ви хочете, щоб вас уявляли на унітазі? Особливо, якщо розмова відбувається за столом. Ось вам старовинна українська фразочка від моєї прабабусі:

— Не забули сповісти, не забудьте й з’їсти, — казала вона в таких випадках. Тобто якщо зіпсували апетит мені, то вже й себе почастуйте тим, що зараз збираєтеся виробити.

Власне, тому люди вигадали низку евфемізмів, щоб говорити про делікатну тему так, щоб не запустити механізм створення неприємнимих картин в уяві інших людей. Припудрити носика, поміняти рибкам воду, прив’язати коня тощо. Ми всі знаємо, що це означає насправді, але мозок спочатку уявляє картину буквально, а критичне мислення вмикається на мить пізніше. Тобто, коли я кажу, що йду подивитися на зірки, ви спочатку уявляєте мене під шатром темного неба, а вже потім розумієте, що я маю на увазі. Неприємний образ з унітазом не мав би виникнути. Замість нього я дарую вам нагоду побачити в уяві щось гарне та усміхнутися.

Звичайно, є недолік: інколи співрозмовники можуть не зрозуміти, чи ви дійсно настільки завзятий акваріуміст, щоб серед вечірки піклуватися про рибок. Для подібних випадків, включно зі спілкуванням нерідною мовою, є більш-менш нейтральні фразі зі словом «туалет»: «я хочу в туалет», «мені треба в туалет», «де тут у вас туалет?». У певному сенсі це теж евфемізми до, наприклад, «я планую зараз покакати».

Коли я була підлітком, то чула про такий рецепт: якщо хочеш розлюбити хлопця, уявити його в процесі по-великому. Казали, що метод дієвий. Я не знаю, наскільки він насправді ефективний, але якщо ви не хочете ризикувати тим, щоб розлюбили вас, не давайте людям нагоду уявляти вас у такі моменти.

Ось чому я вважаю, що на всім варто й далі оглядати планування, відвідувати таємні кімнатки, припудрювати носики, дивитися на зірки тощо. Звичайно, у вас може бути інша думка. Моя наразі така. Треба закінчувати цю статтю, бо мушу ще встигнути до пана Едзя.