За моїми спостереженнями, у кожного голландця завжди є з собою шкіряний щоденник, куди педантично записуються зустрічі та справи. Мені здається, що абсолютно всі. Прокидатися зранку та жити за ситуацією тут у цілому не прийнято. Усе планується.
Голландська мама моєї подруги давно на пенсії, але продовжує нотувати все в щоденнику. Одного дня вона його відкрила та побачила акуратний запис власним почерком: «Понеділок: 11:00, Єлизавета». Жінка спантеличено почухала потилицю: вік, очевидно, брав своє. Вона силувалася згадати, але не могла, хто така Єлизавета, з якою запланована зустріч. А може й не зустріч, а дзвінок.
Мама моєї подруги покопирсалася в телефонній книжці. Жодної Єлизавети. Напевно, це ота нова сусідка, що недавно переїхала у великий дім на вулиці. Або хтось із тих молодих дівчат у церкві. Шкода, що забула записати номер. Не зателефонуєш, не спитаєш. Та й трохи незручно зізнаватися, що пам’ять вже не та.
Понеділок. Час йде. Одинадцята година наближається. Жінка прийняла рішення: зібратися, як на зустріч, та чекати. Єлизавета — ким би вона не була — мала б датися чути сама.
На годиннику 10:59. Стук у двері. На порозі давно знайома сусідка. Не Єлизавета.
— Ну що? — питає вона. — Все як домовлялись? Будемо дивитися похорон королеви по телевізору?
Comments