Його складно записати, але я вважаю його нашою культурною спадщиною. Особисто своєю теж. Я ніколи не чула подібного звуку в інших мовах. Мені здається, що навіть не всі в Україні знають про його існування.
Полтавське «л» — це любов.
Уперше я почула його у свої 14 років, коли приїхала разом зі старшими відвідати історичну батьківщину:
— Будешь сал’ьат із цибул’ьою? — спитали в мене.
Від цибул’і я відмовил’ьась, але мені запропонувал’ьи шокол’ад та мол’ьоко. Відтоді я жадібно всл’уховувалась у всі сл’ьова з надією почути цей звук ще й ще.
Полтавське «л» — це ніжно.
Чи ви кол’ись помічал’и, як змінюється настрій слів, якщо вимовити їх із полтавським «л»? Навіть такі негативні сльова як «зл’ьочин» та «жахл’ивій» стають лагідними. І вже не такими й негативними.
Полтавське «л» — це сексуально.
Я не дуже часто мала можл’ивість його чути, але коли чула — це секс для вух. Той, хто його вимовляє, автоматично набуває привабливості.
Бо полтавське «л» — це фетиш.
Comments